Інформація для батьків

                                                                           

ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ БАТЬКІВ

Відповідальність батьків передбачена:

 Сімейним кодексом України

Стаття 141. Рівність прав та обов’язків батьків щодо дитини

1.   мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою;

2.   розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Стаття 155. Здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов’язків

1.   здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності;

2.   батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини;

3.   відмова батьків від дитини є неправомірною, суперечить моральним засадам суспільства;

4.   ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Стаття 180. Обов’язок батьків утримувати дитину

1.   Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Стаття 181. Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину

1.   способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними;

2.   за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі;

3.   за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі;

4.   у разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

5.   якщо місце проживання батьків невідоме або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога. Порядок призначення цієї тимчасової державної допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

А також статті 164, 165, 166, 170.

Законом України “Про освіту”

Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини

1. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.

2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані:

·         постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей; поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;

·         виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни;

·         сприяти здобуттю дітьми освіти у навчальних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;

·         виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

4. Держава надає батькам і особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків, захищає права сім’ї.

Стаття 60. Права батьків

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

·         вибирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей;

·         обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування навчальних закладів;

·         звертатися до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей;

·         захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей.

Відповідальність батьків за невиконання обов’язків по вихованню дитини

Закон України «Про охорону дитинства»

Стаття 12. Права, обов’язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини

Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків щодо виховання дітей, захищає права сім’ї, сприяє розвитку мережі дитячих закладів.
Позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов’язку утримувати дітей.
Порядок і розміри відшкодування витрат на перебування дитини в будинку дитини, дитячому будинку, дитячому будинку-інтернаті, школі-інтернаті, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім’ї, іншому закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюються законодавством України. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров’я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов’язків відповідно до закону.
У разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров’ю, батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність згідно з законом. Медичні працівники у разі критичного стану здоров’я дитини, який потребує термінового медичного втручання, зобов’язані попередити батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення дитини в небезпеці.

Цивільний кодекс України

Стаття 1178. Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою.

1.Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Стаття 1178. Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою.

1.Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану шкоду самостійно на загальних підставах.
2. У разі відсутності у малолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої неї шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальниками, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини …

Кодекс України про адміністративні правопорушення

Стаття 184. Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей — тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, - тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України (2001-05, 2002-05), якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, - тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, що їх замінюють, від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Кримінальний кодекс України

Стаття 166. Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, - карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Сімейний кодекс України

Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав

1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.
3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.
4. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.
5. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Закон України «Про освіту»

Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини

1. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.
2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані: постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей; поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв; виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни; сприяти здобуттю дітьми освіти у навчальних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу; виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.
4. Держава надає батькам і особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків, захищає права сім’ї.

Стаття 60. Права батьків

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:
- вибирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей;
- обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування навчальних закладів;
- звертатися до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей;
- захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей.

Закон України «Про загальну середню освіту»

Стаття 47. Відповідальність за порушення законодавства про загальну середню освіту

1. Посадові особи і громадяни, винні у порушенні законодавства про загальну середню освіту, несуть відповідальність у порядку, встановленому законами України.
2. Шкода, заподіяна учнями (вихованцями) загальноосвітньому навчальному закладу, відшкодовується відповідно до законодавства України.
3. Злісне ухилення батьків від виконання обов’язків щодо здобуття їх неповнолітніми дітьми повної загальної середньої освіти може бути підставою для позбавлення їх батьківських прав.

Батьківські права та обов’язки в Україні, їх конституційний характер

Відповідальність батьків за розвиток дитини у сім’ї (стаття 59 Закону України «Про освіту»), яка передбачає:

- Рівну відповідальність кожного з батьків за виховання, навчання і розвиток дитини;
- Постійну турботу батьків та осіб, що їх замінюють, про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їх природних здібностей;
- Повагу до гідності дитини, виховання працелюбності, почуття доброти, милосердя, шанобливому до держави до рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;
- Сприяння здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечення повноцінної домашньої освіти відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;
- Виховання поваги до законів, прав, основних свобод людини.

Шляхи підвищення педагогічних знань батьків

Важлива умова ефективної навчально-виховної роботи — єдність школи і сім'ї, якої досягають за умови, що школа постійно працює над підвищенням рівня психолого-педагогічної обізнаності батьків, їх педагогічної культури.
На думку В. Сухомлинського, школа повинна домогтися того, щоб батьки бачили в своїх дітях себе, розуміли суть розвитку дитини. А для цього їх треба озброювати знаннями важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології.
Організовуючи навчання батьків, враховують рівень їх підготовки до сприймання головних теоретичних положень методики виховання дітей у сім'ї та визначають рівень популярності викладання цього матеріалу. Турбота школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через педагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями у школі. Передусім педагоги мають можливість впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі. А. Макаренко вважав, що це найдоступніший спосіб зв'язку школи і сім'ї. Його цінність не лише в тому, що він оперативний, а й у тому, що учень, який засвоїв певні вимоги вчителя, доводить ці вимоги до відома батьків, переконує в необхідності дотримуватися їх. Спеціальну виховну роботу проводять із сім'ями, які допускають відхилення у вихованні дітей.
Роботу з педагогічно неспроможними сім'ями спрямовують передусім на підвищення їх психолого-педагогічного рівня. З цією метою їх залучають до загальної системи педагогічного всеобучу, влаштовують консультації з окремих питань виховання дітей у сім'ї.
Із сім'ями педагогічно пасивними працюють переважно індивідуально, домагаючись розуміння батьками хибності своєї поведінки, пробудження почуття відповідальності за виховання дітей, усвідомлення потреби перебудувати систему стосунків у сім'ї, своєї вини, помилок, бажання докорінно змінити сімейний уклад.
У роботі з антипедагогічними сім'ями спираються на те, що вони також хочуть бачити власних дітей чесними, культурними, здоровими, щасливими.
З ними обговорюють упущення у вихованні дітей, накреслюють шляхи усунення їх, зміни сімейних стосунків. З батьками цієї групи працювати важко, і не слід сподіватися на швидкі наслідки, але важливо посіяти в них сумніви у правильності їхньої системи виховання, змусити їх замислитися над її результатами.
Батькам, яких поглинула бізнесова діяльність, необхідно довести, що такий стиль виховання дитини в сім'ї робить ЇЇ самотньою, емоційно нестійкою та ін. Таким дітям і в дорослому житті, напевне, буде непросто. Тому батькам варто подумати про адаптацію їх до реального життя, про недоцільність перекладання відповідальності за виховання дітей на вчителів, репетиторів. Дитині більше потрібен емоційний зв'язок саме з батьками, їхня безпосередня участь у житті дитини важливіша, ніж машина, охорона і прислуга. Діти мають відчувати, що для батька і матері вони не менш важливі, ніж робота. У таких сім'ях слід заохочувати інтерес дітей до навчання, а не переконувати їх у тому, що вищий навчальний заклад і робота їм забезпечені незалежно від шкільних успіхів. Треба також вести розмову про те, що відгородження дитини від однолітків звужує коло її спілкування, вона не навчиться будувати свої стосунки з різними людьми, дружити й любити за покликом душі.

---

Виховуємо хлопчиків, виховуємо дівчаток (психолого-педагогічні рекомендації гендерного виховання)

Ніколи не забувайте, що перед вами не просто дитина, а хлопчик чи дівчинка з властивими їм особливостями сприйняття, мислення, емоцій. Виховувати, навчати і навіть любити їх треба по-різному. Але обов’язково – сильно.
• Ніколи не порівнюйте хлопчиків та дівчаток, не ставте одних за приклад іншим: вони різні, навіть за біологічним віком – дівчатка звичайно старші від своїх ровесників-хлопчиків.
• Не забувайте, що хлопчики і дівчатка по-різному бачать, чують, відчувають дотик, по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне – по-різному осмислюють усе, з чим стикаються у цьому світі. І вже, звичайно, не так, як ми дорослі.
• Пам’ятайте: коли жінка навчає та виховує хлопчиків, їй мало знадобиться свій дитячий досвід. Порівнювати себе у дитинстві з ними – неправильно і морально. Дорослі, якщо у вас проблема у спілкуванні з дитиною, якщо ви не розумієте один одного, не поспішайте звинувачувати в цьому її.
• Не перестарайтеся, вимагаючи від хлопчиків акуратності і старанності у виконанні вашого завдання.
• Намагайтеся, даючи завдання хлопчикам у дитячому садку, в школі, так і в побуті, включати в них момент пошуку, що потребує кмітливості. Не треба заздалегідь розповідати і показувати, що і як робити. Варто підштовхнути дитину до того, щоб вона сама знайшла принцип розв’язання, нехай навіть припустившись помилок.
• З дівчатками, якщо їм важко, треба разом, до початку роботи, розібрати принцип виконання завдання, що і як треба зробити. Водночас їх треба поступово вчити діяти самостійно, а не тільки за заздалегідь відомими схемами, підштовхувати до пошуку власних варіантів розв’язку незнайомих, нетипових задач.
• Не забувайте не тільки розповідати, а й показувати. Особливо це важливо для хлопчиків.
• Ніколи не лайте дитину образливими словами за нездатність щось зрозуміти або зробити, дивлячись на неї з висоти власного авторитету. Це зараз вона знає і вміє гірше за вас. Настане час, і, принаймні, в якихось галузях, вона знатиме і вмітиме більше від вас. А якщо тоді вона повторить ті самі слова, що їй зараз ви? Пам’ятайте, що ми часто недооцінюємо емоційну чутливість і тривожність хлопчиків.
• Якщо вам треба насварити дівчинку, не поспішайте висловлювати своє ставлення до неї – бурхлива емоційна реакція заважає їй зрозуміти, за що її лають. Спочатку з’ясуйте у чому її помилка.
• Сварячи хлопчика, викладіть коротко й точно, чим ви не задоволені, тому що він довго не зможе утримувати емоційне напруження. Його мозок ніби відключить слуховий канал, і дитина перестане вас слухати і чути.
• Перш ніж лаяти дитину за невміння, спробуйте з’ясувати природу труднощів.
• Знайте, що дівчатка можуть вередувати, здавалося б, без причини або без значного приводу через утому. Хлопчики в цьому випадку виснажуються інтелектуально. Дорікати їм за це не тільки марно, а й аморально.
• Майте на увазі, що дорослий, який лає дитину за те, що вона чогось не знає або не вміє, подібний до лікаря, який лає людину за те що вона, захворіла.
• Постарайтеся, щоб головним для вас стало навіть не стільки навчити чогось, скільки зробити так, щоб дитина захотіла навчитися, не втратила інтересу до навчання, відчула смак до пізнання нового, невідомого не зрозумілого. Пам’ятайте, що для дитини чогось не вміти, щось не знати – це нормальний стан речей. На те вона й дитина. Цим не можна дорікати. Соромно самовдоволено демонструвати перед дитиною свою перевагу в знаннях.
• Дитина не повинна панічно боятися помилитися. Неможливо навчитися чогось, не помиляючись. Намагайтеся не виробити в неї страху перед помилкою. Почуття страху – поганий порадник. Воно придушує ініціативу, бажання вчитися, та й просто радість життя і пізнання.
• Ви не ідеал, а значить, не зразок наслідування в усьому і завжди. Тому не змушуйте дитину бути схожою на вас.
• Визнайте за дитиною право на індивідуальність, право бути іншою.
• Для успішного навчання ми маємо перетворити свої вимоги на бажання дитини.
• Запам’ятайте: маленькі діти не бувають ледачими. «Лінощі» дитини – сигнал не благополуччя у вашій педагогічній діяльності, в обраній вами методиці роботи з нею.
• Для грамотного розвитку потрібно, щоб дитина вчилася по-різному осмислювати навчальний матеріал (логічно, образно, інтуїтивно).

---

10 ЗОЛОТИХ ПРАВИЛ ВИХОВАННЯ ЩАСЛИВИХ ДІТЕЙ ДЛЯ БАТЬКІВ

1. Ми – українці.

Успадкуємо, збережемо і примножимо духовні надбання нашого народу.

2. Батько й мати – першовихователі дитини.

Навчіть дитину шанувати сім’ю. Станьте прикладом для неї. Виховуйте дитину сім’ї на гуманних взаєминах між членами родини, формуйте високу культуру поведінки.
Оточіть сина і доньку піклуванням і ласкою. Діти мають бачити все добре та розуміти «хочу» і «треба».

3. Стимулюйте інтелект дитини.

Створивши сприятливе середовище,можна підвищити розумовий розвиток дитини.

4. Формуйте самоповагу.

Діти повинні знати, що успіх, майбутній добробут залежить від них самих.

5. Навчіть дитину спілкуватись.

Умови, за яких у дитини виробляються корисні навички: щира любов до батьків дає відчуття захищеності, приязне ставлення до оточуючи, не лише до близьких і рідних, зовнішня привабливість, можливість спостерігати правильне соціальне спілкування, висока самооцінка.

6. Пильнуйте, що дитина не стала «…маном».

Люди залежні від «досягнень» сучасної цивілізації стають нервовими, сліпо зацікавленими гральними автоматами, комп’ютерними іграми, само ізолюючи себе від суспільної діяльності стають не лише пасивними, а й небезпечними для оточуючих.

7. Виховуйте відповідальність і порядність

Не лише повсякчас пояснюйте, що таке добре, а що таке погано, а й закріплюйте гарні навички. За приклад дитині має слугувати гідна поведінка батьків.

8. Живіть у хорошому оточенні.

Друзі впливають на вашу дитину. Батьки спрямовують і зміцнюють цю дружбу.

9. Будьте вимогливими.

Діти з високою самооцінкою виховуються, як правило, у сім’ях , де до них ставлять високі вимоги: дотримуватись порядку в домі, організувати своє дозвілля, гідно себе поводити.

10. Привчайте дитину до праці.

Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі. Нехай беруть участь у сімейних нарадах, привчаються робити щось для інших. Програмуйте життєвий успіх своїх дітей. Дбайте, щоб вони без примусу набували трудових навичок.

Як навчити дітей справлятися із глузуванням

Глузування, кпини, обзивання – один з найбільш неприємних аспектів дорослішання, але істина полягає в тому, що деякі діти отримують образ, насміхань на свою адресу значно більше, ніж повинні були би. Звісно, ми кажемо їм «не звертати уваги» на все це й «не приймати всерйоз», але є діти, які просто не можуть цього зробити. Словесні знущання вражають їх дуже боляче! Хоча ми не можемо заборонити чужим дітям казати неприємні слова на адресу наших власних дітей, але ми у змозі вжити певні заходи, щоби знизити ймовірність того, що наші сини й доньки стануть мішенню для насмішок і словесних образ.

Найкращий спосіб – це навчити дітей реагувати на глузування таким чином, щоб відбити в задираки все бажання знову дражнити їх. При такій великій кількості підлих і злих дітей, які, здається, отримують задоволення від знущань над своїми так званими друзями, стратегії гідних відповідей і реакцій на образи та глузування можуть стати невід'ємною частиною арсеналу навичок спілкування кожної дитини.

У цій статті пропонуються деякі з найбільш ефективних стратегій дотепних і гідних реакцій на глузування й обзивання. При цьому завдання батьків полягає в тому, щоби поділитись ними з дитиною та дозволити їй вибрати найбільш комфортну для себе. Пам'ятайте: те, що допомагає одній дитині, може не допомогти іншій. Коли дитина вибере певну стратегію реакції, необхідно навчити її грамотно й ефективно доносити її до свого опонента. Нарешті, допоможіть дитині практикувати свою реакцію знову і знову, доки вона не навчиться використовувати її в реальній ситуації.

Виберіть стратегію реакції на образи та видаляйте жало з насмішок

Напевно, вашу дитину дражнять інші діти – це життєвий факт і велика частина періоду дорослішання. Деякі діти справляються з насмішками дуже добре, і ваша дитина теж так може. Перегляньте ці стратегії разом і виберіть ту, яка найбільше сподобається вашій дитині. Потім репетируйте її реакцію доти, доки вона не зможе продемонструвати її самостійно. Ось кілька улюблених дитячих варіантів.
• Ставте глузування під питання. «Чому ти так кажеш?», «Чому ти кажеш, що я тупий або товстий, і цим ображаєш мене?»
• Надішліть своєму кривдникові переконливе послання «я хочу». «Я хочу, щоб ти залишив мене у спокої» або «Я хочу, щоб ти перестав дражнити мене». Хитрість полягає в тому, щоб висловити це твердим упевненим голосом, не мимрить, щоби слова не прозвучали, мов якесь ниття.
• Перетворіть образу на комплімент. «Спасибі тобі величезне!», «Як добре, що ти це помітив», «Спасибі за комплімент».
• Погоджуйтесь. «Ти маєш рацію», «Це правда, на сто відсотків!», «Ти переміг!», «Люди часто помічають за мною подібне».
• Кажіть «Ну і що?» Або «Яка різниця». «Ну і що?.. Кому яке діло?», «І що далі?.. Що ти хочеш цим сказати?»
• Демонструйте хороші манери. Кажіть «Спасибі». «Дякую за коментар», «Я ціную твою думку». Кажіть так, щоб це звучало щиро, а потім розвертайтесь та йдіть звідти.
• Використовуйте сарказм. «Неначе мені не все одно?!», «Ой, не сміши мене!», «О, це просто чудово». Зовнішній вигляд і вираз обличчя повинні відповідати ситуації, тобто закочуйте очі та йдіть геть. Це, як правило, допомагає старшим дітям, які розуміють і тонко відчувають сарказм.
• Ігноруйте глузування. Йдіть, не звертаючи уваги на насмішника, уявіть, що він невидимий, киньте погляд на щось інше й засмійтеся, прикиньтеся, що вам абсолютно не цікава тема розмови, або зробіть вигляд, що ви не чуєте кривдника. Ця стратегія допомагає краще всього в тому випадку, якщо дитині складно відповідати словами. Її краще використовувати там, де дитина може піти від кривдника, наприклад, у парку або на дитячому майданчику. Це не допомагає при безпосередній близькості з кривдником, наприклад, у шкільному автобусі або за столом шкільної їдальні.
• Продемонструйте подив, здивування. «Справді? А я й не знав». «Спасибі, що сказав». Це повинно прозвучати з іронією, нібито насправді ви так не думаєте.
• Проявіть своє невдоволення. «Ти дійсно виводиш мене із себе своїми насмішками» або «Мені не подобається, що ти висміюєш мене перед іншими дітьми. Мені зовсім не смішно». «Якщо ти хочеш, щоб ми залишалися друзями, припини мене дражнити». Якщо причиною стресу й занепокоєння вашої дитини є її друг, нехай дитина неодмінно висловить йому своє незадоволення.
Учіть дитину ефективно доносити її реакцію на глузування й образи

Давайте дивитися правді в очі: діти не хочуть перебувати в товаристві того, кого постійно дражнять. Адже це підвищує ймовірність, що й над ними будуть знущатись. Особливо діти не хочуть дружити з тим, хто постійно плаче, ниє або погрожує «все розповісти», коли вони просто дружньо жартують один над одним. Тому пам'ятайте, що коли ви вчите дитину використовувати стратегії реагування на глузування, то повинні бути впевнені, що вона зможе відповісти спокійно і впевнено. Ось шість порад вашій дитині, як доносити свою реакцію ефективно й зупиняти кривдника.
• Визначте, це дружній жарт чи недружня насмішка. У першому випадку, якщо ви просто жартуєте, не звертайте уваги на колючі слова. Якщо має місце недружня насмішка, намагайтесь не гарячкувати.
• Подумайте, чи хочете ви піти на конфронтацію із кривдником. Якщо він виглядає здатним зробити вам боляче, кличте на допомогу.
• Дивіться насмішнику в очі. Не дивіться вниз. Високо тримайте голову й розправте плечі.
• Зберігайте спокій. Не дайте кривднику задоволення бачити, як він вивів вас із себе. Не гарячкуйте. Зробіть глибокий вдих, щоб залишатися спокійним, накажіть собі розслабитись або порахуйте до десяти.
• Реагуйте на глузування твердим і впевненим голосом за допомогою стратегії, яку ви відрепетирували. «Угамуйся!», «Спустись на землю!», «Дякую, але мені це вже казали», «О, ти помітив, це була проблема всього мого життя».
• Не ображайте й не дражніть кривдника у відповідь. Просто йдіть по своїх справах.
Дорогі батьки, будьте поруч з дитиною, розвивайте її комунікативні та дружні навички, цим ви неймовірно допоможете їй. Пам'ятайте: маленькі зміни призводять до великих результатів. 

До школи з великим терпінням і любов’ю

Шановні мами і тата, бабусі і дідусі! Привівши дитинку до школи, на підготовчі заняття, багато хто ставить мені запитання: «Що повинна вміти і знати дитина до 1 класу?» Хочу відповісти на ваше запитання та розмістити у цьому розділі інформацію, яка допоможе вам успішно підготуватися з майбутнім першокласником до школи.
Отже, ідучи до школи, дитина, окрім бажання вчитися, повинна також уміти зосереджувати увагу впродовж тривалого часу, аналізувати і запам’ятовувати пропонований матеріал. Усі ці якості необхідно починати формувати у дитини заздалегідь, до вступу до школи.
Основними завданнями дошкільної підготовки мають бути: приведення в систему набутого дитиною життєвого досвіду, формування початкових уявлень про оточуючу природу і суспільне життя, володіння елементарними організаційними,загально-мовленнєвими,загально-пізнавальними, контрольно-оцінними вміннями і навичками.
Нерідко підготовка дітей до школи зводиться до навчання читання,лічби,письма. Дослідження свідчать, що найбільші труднощі мають ті діти,що виявляють інтелектуальну пасивність, у яких відсутнє бажання і звички думати,прагнення пізнавати нове. Тому головною метою підготовки дитини до школи є її всебічний розвиток.
Необхідно слідкувати, щоб дитина не перевтомлювалась. Тривалість занять не повинна перевищувати 20-25 хвилин.

Готовність дитини до школи

Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» тестування, співбесіда або іспити при прийманні дітей у перший клас є неприпустимими. Виключення становлять лише спеціалізовані школи й ліцеї. Але адже кожний батько бажає знати, чи готова його дитина до школи, чи буде вона справлятися з нежартівливими навантаженнями, у який клас потрапить— сильний або слабкий. Батьки дошкільника повинні звернути увагу на три аспекти готовності до школи своєї дитини.
Фізична зрілість.Щоб витримати шкільні навантаження, дитина повинна бути досить розвиненою фізично. Перший показник такої зрілості— наявність постійних зубів. Їх повинно бути хоча б 4-6. Для визначення фізичної зрілості дитини просять лівою рукою поверх голови дотягтися до правого вуха. Далеко не всі шестирічки здатні так зробити, хоча більшість дітей семи років це вдається з легкістю. Якщо маля не впоралося із завданням, у школу йому поки ще зарано.
Інтелектуальна зрілість.Це здатність концентрувати увагу, установлювати зв'язки між явищами і подіями, можливість логічного запам'ятовування, належний розвиток дрібної моторики і координації.
Психологічна зрілість.Має дві складові: емоційну і соціальну. Соціальна зрілість наступає тоді, коли дитина вміє спілкуватися з однолітками, адаптується у великому колективі, правильно розуміє і виконує функції учня.

Майбутній першокласник повинен знати відповіді на такі питання:

• Як твоє прізвище, ім'я та по батькові?
• Скільки тобі років, скільки здійсниться в наступному році?
• Як кличуть маму і тата?
• Ким і де працюють твої батьки?
• Чому в школі потрібно поводитися тихо?

Дошкільник повинен уміти:

• займатися самостійно якою-небудь справою протягом 30 хвилин;
• складати по картинках розповідь більш ніж з 5 складних речень, у яких використовуються прислівники і прикметники;
• знати кілька віршів напам'ять;
• змінювати іменники по числах;
• рахувати від одного до десяти у прямому і зворотному порядку;
• вирішувати прості завдання на додавання і віднімання;
• читати по складах;
• уміти малювати і розфарбовувати картинки;
• узагальнювати, називати групу предметів одним словом.

Готуючи дитину до школи, орієнтуйтеся не тільки на інтелектуальну зрілість маляти, з якої, як правило, виникає найменше проблем. Шкільні психологи зауважують, що складніше всього є справа із психологічною і соціальною підготовкою. Щоб дитина була готова до навчання психологічно і соціально, «домашніх» дітей хоча б на рік перед школою варто відправляти в дитячий садок.

Чи готова дитина до школи?

• Чи хоче ваша дитина йти до школи?
• Чи думає ваша дитина про те, що у школі вона багато дізнається й навчатися буде цікаво?
• Чи може ваша дитина самостійно сидіти над якоюсь справою, яка потребує зосередженості впродовж 30 хвилин (наприклад, збирати конструктор)?
• Чи ваша дитина у присутності незнайомих анітрохи не соромиться?
• Чи вміє ваша дитина складати розповіді за картинкою не коротші, ніж із п’яти речень?
• Чи може ваша дитина розповісти напам’ять кілька віршів?
• Чи вміє вона відміняти іменники за числами?
• Чи вміє ваша дитина читати по складах або цілими словами?
• Чи вміє ваша дитина рахувати до 10 і назад?
• Чи може вона розв’язувати прості задачі на віднімання й додавання одиниці?
• Чи правильно, що ваша дитина має тверду руку?
• Чи любить вона малювати і розфарбовувати картинки?
• Чи може ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад робити аплікації?
• Чи може вона зібрати пазли з п’яти частин за хвилину?
• Чи знає дитина назви диких і свійських тварин?
• Чи може вона узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом овочі: помідори, морква, цибуля)?
• Чи любить ваша дитина самостійно працювати – малювати, збирати мозаїку тощо?
• Чи може вона розуміти і точно виконувати словесні інструкції?

Найважливіші виховні навички батьків

Виховання – дивна річ. Навіть якщо у вас дванадцятеро дітей, ви все ще продовжуєте вчитись. Ви можете добре виховати перших одинадцять, але дванадцята завдасть вам клопоту...

П'ять навичок і відповідні їм виховні поради, наведені в цій статті, допоможуть вам якісно змінити підхід до виховання вашої дитини чи підлітка, а також установити здорові відносини з ним. Давайте розглянемо кожну з них по черзі.

1. Створюйте правильну атмосферу

Створення необхідного мікроклімату – це велика частина виховання. Ви повинні забезпечити відповідну атмосферу: повинно бути присутнє певне почуття радості, любові, турботи й дисципліни як у вашій душі, так і у вашому домі. Головне, що ви можете зробити для вашої дитини, це дати їй любов і турботу. Створіть для неї атмосферу любові, в якій її інтелект розквітне й розвиватиметься природним чином. Дитина чиста, не зіпсована життям. Тому сядьте поруч з нею й подивіться на життя свіжим поглядом, як це робить вона. Ваша дитина не повинна робити те, що робили в житті ви. Ваша дитина має робити те, про що ви і мріяти не могли. Тільки так розвивається світ.

Основний обов'язок людства – забезпечити, щоб наступне покоління було принаймні на один крок попереду нас. Надзвичайно важливо, щоб наступне покоління жило більш радісно, з меншим страхом, меншими упередженнями, меншими складнощами, меншою ненавистю, меншими стражданнями. Ми повинні прагнути до цього. Ваш внесок у благополуччя наступного покоління полягає в тому, що ви приведете у світ не розбещену, погано виховану дитину, а людину, яка хоча би трішки краще, ніж ви.

2. Вивчайте потреби своєї дитини

Деякі батьки у своєму прагненні або амбіціях зробити своїх дітей супергероями необґрунтовано штовхають їх на занадто складні випробування. Ці батьки хочуть, щоб їхні діти стали такими, якими вони самі стати не змогли. У спробі задовольнити свої амбіції за допомогою дітей деякі батьки бувають украй жорстокими у ставленні до них. Інші батьки, уважаючи, що дуже люблять своїх дітей, надмірно намагаються задовольнити найменші їхні забаганки і тим самим роблять їх безпорадними й егоїстичними в житті.

Жив колись на світі один мудрий чоловік. Одного разу він побачив кокон, який трохи тріснув, а метелик усередині нього відчайдушно боровся, щоб вийти назовні – оболонка кокона була занадто твердою. Зазвичай метелик бореться, щоб вийти з кокона (пробити його) протягом майже сорока восьми годин. Якщо спроби марні, він гине. Мудрець спостерігав за зусиллям метелика й, перейнявшись співчуттям до нього, нігтем розкрив кокон і випустив його назовні. Але коли той опинився на волі, то не зміг літати. Виявляється, при зусиллях, докладених метеликом, щоб вийти з кокона, він набуває здатність літати. А на що здатний метелик, який не вміє літати?.. Багато батьків з любові до своїх дітей роблять так само, обрізаючи крила своїм дітям. Їхні діти в результаті не здатні до життєвого польоту.

Єдиного стандартного правила виховання всіх дітей не існує. Усі діти різні. Отже у батьків повинна бути свобода дій. Неможливо точно відміряти міру любові й суворості для всіх. Різним дітям потрібні різні рівні уваги, любові й суворості. Адже пальма і троянда теж потребують різної кількості води. Необхідно розвивати чуйність до потреб своїх дітей.

3. Учіться у своєї дитини

Більшість дорослих уважають, що як тільки дитина народжується, їм пора ставати вчителями. Коли дитина з'являється на світ, входить у ваш дім, треба не вчити її, а самим учитись у своєї дитини. Просто подивіться на себе й на неї, адже ваша дитина більш радісна, ніж ви, чи не так? Тому пора вам почати дізнаватися про життя від неї, а не навпаки. Єдине, чого ви можете навчити вашу дитину, – і певною мірою повинні, – це мистецтва, навичок виживання. Але коли справа стосується самого життя, дитина дізнається про нього більше із власного досвіду, самостійно. Вона і є життя; вона це знає. Навіть у вас, якщо ви відкинете всі упередження і вплив, що наклався на ваш світогляд, життєва енергія знайде правильний шлях і знову заструменить. Доросла людина піддається всім наявним видам страждань, а дитина ще ні. Таким чином, коли народжується дитина, для дорослого настає час учитись, а не навчати.

4. Дайте дітям можливість бути самими собою

Якщо батьки по-справжньому піклуються про своїх дітей, вони повинні виховувати їх таким чином, щоб діти ніколи не відчували надмірної опіки та не потребували батьків (у споживацькому сенсі, в тій чи інший формі). Батьківська любов повинна бути процесом звільнення, а не заплутування, втягування та поневолення. Тому, коли дитина народжується, дозволяйте їй дивитись навкруги, проводити час на природі і з самою собою. Створюйте атмосферу любові й турботи і не намагайтесь нав'язувати їй свою мораль, думки, світогляд чи ще що-небудь. Просто дозвольте їй рости, дозвольте рости й дорослішати її інтелекту, допомагайте дитині розвивати власний погляд на життя. Дивитись на життя власним поглядом, поглядом особистості дуже важливо для її благополуччя і благополуччя світу в цілому. Для того щоб дитина виросла успішною людиною, батьки повинні допомагати їй учитись думати самостійно, використовувати власний розум, щоб самотужки визначати, що для неї найбільш важливе в житті.

5. Будьте радісною, спокійною людиною

Якщо ви хочете добре виховати свою дитину, у першу чергу ви повинні бути щасливими. Але ви часто самі не знаєте, як бути щасливими, визнайте це. Що станеться з дитиною, коли вона щодня буде бачити у вашому домі напруженість, гнів, страх, тривогу й ревнощі? Вона, певно, буде вчитись тільки цього, чи не так? Якщо ви дійсно маєте намір правильно виховати дитину, то повинні змінити себе і стати люблячою, радісною та спокійною людиною. Якщо ви не спроможні на це, то якою тоді виховаєте дитину?

Якщо ми дійсно хочемо виховувати наших дітей добрими й люблячими, то насамперед повинні зробити спробу прислухатись до себе. Кожний, хто бажає стати батьком, повинен провести один простий експеримент. Треба сісти й замислитись, що конкретно завдає дискомфорт вашому життю і що було б добре змінити в ньому – не в зовнішньому світі, а в самому собі. Якщо ви протягом трьох місяців зможете змінити щось у собі – вашу поведінку, способи реагування і звички, – то будете готові виховувати дитину з мудрістю.

Хороша поведінка – це не диво, а навичка

Якщо у вас є дитина, яка влаштовує істерики, проявляє неповагу або поводиться деструктивним чином, так і хочеться порівняти її з так званими «хорошими дітьми», які, здається, ніколи не потрапляють у неприємності й не завдають батькам жодних прикростей. Тим часом багато батьків відчувають повну безнадійність своїх спроб «чарівним чином» навчити дитину бути вихованим членом сім'ї – такою дитиною, якою вона була ще до свого народження в їхніх прекрасних мріях.

Правда полягає в тому, що хороша поведінка – це не диво: ваша дитина не перетвориться на таку, якою ви хочете бачити її за одним лише помахом чарівної палички. Хороша поведінка – це навичка, якої можна навчитись, як столярної справи, професії вчителя або медсестри.

Три найбільш важливі навички для дітей, які є основою їхньої доброї поведінки: уміння правильно трактувати різні життєві ситуації, уміння керувати своїми емоціями й вирішувати проблеми належним чином. Якщо ваша дитина засвоїть їх (з вашою допомогою, звісно), вона буде більш успішною, коли стане дорослою.

Навичка 1: правильне сприйняття, трактування соціальних ситуацій

Уміння правильно інтерпретувати соціальні ситуації надзвичайно важливе, тому що допомагає дитині уникати неприємностей і вчить її співіснувати з іншими людьми. Якщо вона може входити у клас, їдальню, на дитячий майданчик або на дискотеку і грамотно оцінювати те, що там відбувається, а потім вирішувати, як взаємодіяти відповідним чином з людьми в цьому середовищі, вона вже на півдорозі до успіху. Тому, якщо ваша дитина бачить дітей, які дражнять і залякують інших, навичка правильного сприйняття соціальних ситуацій допоможе їй триматись від них осторонь.

Батьки можуть допомогти своїм дітям розвинути цю навичку, спонукаючи їх до читання виразу облич людей, наприклад, у торговому центрі або на вулиці. Якщо ваша дитина навчиться бачити, хто з них виглядає веселим, розлюченим, засмученим або нудьгуючим, відбудеться таке: по-перше, вона буде розуміти, що, виявляється, спроможна визначити почуття інших людей. По-друге, вона дізнається, що повинна намагатись визначати їх на систематичній основі. З часом це навчить її правильно трактувати соціальні ситуації.

Навичка 2: управління емоціями

У міру дорослішання дитині дуже важливо навчитись керувати своїми емоціями належним чином. Управління емоціями означає тверде розуміння того, що пробивати дірку у стіні через те, що ти розлютився, – це ненормально; ненормально також лаяти й нарікати на свого батька за те, що він забрав у тебе планшет. Діти повинні знати: якщо вони гніваються або почуваються погано, це не дає їм права завдавати біль іншим людям.

Формулюйте доречні запитання

Якщо ваша дитина дражнить свою молодшу сестру неприємним прізвиськом, у першу чергу ви повинні сісти і спитати в неї: «Що, на твою думку, відбулось такого, через що ти вирішив так зробити?». Не «Що ти відчував?», а «Що сталось?». Ви побачите, що часто така поведінка є проявом егоцентризму дитини. Можливо, його маленька сестра отримує більше уваги, ніж він, або вона дивиться мультфільм, а брат хоче дивитись іншу передачу, або вона грає у відеоігри, а він теж хоче пограти в них. Коли ваша дитина не знає, як упоратись із ситуацією, і стає розлюченою чи ображає, це свідчить, що прийшов час втрутитись і покласти цьому край. Ви повинні дуже чітко заявити: «Те, що ти розсердився, не дає тобі права обзивати сестру поганими словами». Це дуже важливий і прямий шлях навчання навичок управління емоціями.

Що досягається або не досягається за допомогою наслідків поганої поведінки

Фахівці вважають, що наслідки – це частина відповідальності. Інакше кажучи, ваша дитина повинна знати, що коли її неадекватна поведінка повториться, її притягнуть до відповідальності. Але не слід думати, що люди легко змінюються, якщо їх постійно карають або «піддають» закономірним наслідкам їх власної поведінки. Хоча батьки часто зосереджуються на цьому, одних наслідків недостатньо.

Ось вам правда: ви можете скільки завгодно карати дітей, але це не змінить їх поведінку кардинально. Тому що насправді проблема не в поведінці, проблема в мисленні дітей. Їх помилковий, спотворений хід думок і обумовлює в результаті те, як діти поводяться. Якщо ви караєте дітей за поведінку й не бажаєте змінювати їх розуміння проблеми, вислухати їхню думку про те, як ефективно вирішити її в майбутньому, тоді що ж ви в такому випадку робите? Ви караєте дитину, але не вчите її нічого. Отже, коли ви не будете за нею спостерігати, вона, найімовірніше, поведе себе як і раніше, неправильно.

«Що ти зробиш інакше наступного разу?»

Дуже важливо обговорювати з дитиною різні варіанти поведінки, до яких вона може вдатись у стані гніву чи розчарування. Це важливий спосіб сфокусувати її увагу на зміні своєї поведінки. Такий виховний прийом заохочує дитину придумувати різні способи більш ефективного вираження себе та свого стану. До речі, коли ви з дитиною обговорюєте цю тему, розмова повинна мати досить діловий характер – вона не повинна перетворюватись на забавну або зворушливу бесіду, а також не повинна бути образливою чи негативною. Дотримуйтесь фактів і питайте: «Що ти зробиш інакше наступного разу?».

Навичка 3: учіть дитину навичок вирішення проблем

Не існує таких понять, як «хороші» чи «погані діти»!

Діти, яких називають хорошими, знають, як вирішувати свої проблеми, керувати власною поведінкою і своїм микросоціальним життям, а діти, яких називають поганими, просто не знають, як відповідно поводитись. Малюка часто називають поганою дитиною, якщо він робить неефективні дії, щоб вирішувати проблеми, у той час як інші діти вирішують ті ж проблеми належним чином. Тому така дитина може проявляти вкрай негативні реакції – неповажні, руйнівні або ж образливі. Фахівці вважають, що не існує понять «хороша» й «погана дитина», просто є діти, які володіють ефективними способами вирішення життєвих проблем, і діти, які ними не володіють.

У міру розвитку дітям необхідно постійно коригувати свої навички вирішення проблем і вчитись нових. Наприклад, для трирічної дитини слово «ні» – найбільша проблема в житті. Вона тупотить ногами і влаштовує істерику. В результаті їй доводиться навчитись справлятися з цією проблемою і керувати емоціями, пов'язаними з нею. У шестирічних дітей основна проблема – це похід до школи, у дев'ятирічних – перевдягання на фізкультуру й т. п. У тринадцяти- й чотирнадцятирічних дітей основною проблемою стає перехід у старші класи, де атмосфера більш метушлива, ніж та, до якої вони звикли.

На думку фахівців, ключовий елемент допомоги батьків у зміні поведінки дітей – це знання виховних методів і прийомів, за допомогою яких можна допомогти дітям визначити суть проблеми, з якою вони зіштовхнулись. Разом ви повинні шукати спосіб вирішити її та знаходити інші, альтернативні рішення. Тому розмовляйте з дитиною про насущні проблеми і про те, як їх вирішувати, а не тільки про її емоції.

Зрештою, не існує чарівного методу, за допомогою якого можна прищепити дитині правила хорошої поведінки. Секрет полягає в навчанні дітей способів вирішення проблем; а хороша поведінка – це просто один із плодів на цьому дереві. Ваша мета як батьків надати дитині всі необхідні інструменти для навчання хорошої поведінки. Зробити це ніколи не пізно, але треба пам'ятати, що коли ваша дитина не вміє грамотно інтерпретувати ситуацію зараз, не знає, як правильно реагувати, і при цьому реагує агресивно, а потім потрапляє в неприємності, то, імовірно, їй буде вкрай важко справлятися із проблемами в дорослому віці, коли, наприклад, її керівник скаже те, чого вона не захоче чути або виконувати. Ось чому батькам важливо не просто хотіти, щоби прояви поганої поведінки припинились, а почати вчити дитину тих навичок, завдяки яким поведінка зміниться назавжди.

Як впоратися з дитячим непослухом

У міру того, як росте ваша дитина, цілком нормально, якщо час від часу вона буде проявляти якийсь непослух: починаючи від протесту від ще однієї ложечки з дитячим харчуванням і до відмови злізти з гойдалки на дитячому майданчику.

«У віці близько двох або трьох років діти дізнаються про слово «ні» і починають використовувати його, як чарівний меч, - говорить Ханс Штайнер, доктор медичних наук, почесний професор психіатрії Стенфордського університету. - Вони розуміють, що є певні речі, які їм необхідно виконати на ваше прохання, але при цьому взяти під контроль весь процес виконання ви не зможете».

В цілому, непослух малюка «показує, що дитина стає більш здібною», - говорить Том Макінтайр, доктор філософії, координатор програми з вивчення поведінкових розладів у Хантер-коледжі, в Нью-Йорку. Однак, незалежно від того, наскільки нормальною є непокора вашої дитини, вона, тим не менш, здатна призводити «до сказу».

Що ж повинні робити спантеличені і засмучені батьки? Ось 10 основних кроків, які наблизять вас до ефективної взаємодії з неслухняною дитиною:

1. Проведіть аналіз. Дитина не слухається завжди з якоїсь причини. Вона або бажає щось отримати (привілей, предмет) або прагне чогось уникнути (виконувати повсякденні обов'язки, брати участь у діяльності). Подумайте над поведінкою вашої дитини і запишіть все, що передувало (що відбувалося якраз безпосередньо перед даною ситуацією), її поведінку (її дії та вчинки), і наслідки (те, що ваша дитина отримала або чого уникла). Як тільки ви зрозумієте її схему, ви зможете працювати над тим, щоб змінити її.

2. Розглянемо фізіологію. Діти, які так яскраво виявляють непослух, насправді можуть просто бути емоційно перевантаженими. Особливо, коли їм доводиться часто розлучатися з матір'ю або опинятися в зовсім незрозумілих ситуаціях, ніким не пояснених, діти задаються безліччю питань (а мама повернеться? як довго її не буде?) І в підсумку відмовляються співпрацювати просто лише тому, що перевантажені і не знають, що їм робити далі.

3. Ідіть до кінця. Якщо ваша дитина скаже «ні» у відповідь на ваше прохання або розпорядження, і ви при цьому або здастеся, або виконаєте завдання замість неї, ви тим самим привчите дитину до думки про те, що ваші доручення можна не виконувати зовсім. Отже, з часом ступінь її неслухняності буде тільки збільшуватися.

4. Пропонуйте вибір. Ви просили, задобрювали, торгувалися, вимагали, але ваша дитина все одно не виконала вказівки... Краще надайте їй на вибір два прийнятних для вас варіанти: «ти можеш надіти або синю сорочку, або червону», «ми можемо зайти з тобою спочатку до продуктового магазину або спочатку піти до хімчистки». «Вибір надає дітям сил і впевненості, - говорить Макінтайр, - вони відчувають, що в подіях, які з ними відбуваються, вони теж мають право голосу». Ви можете також запропонувати дитині співпрацю. «Коли ви пропонуєте дитині допомогти вам, - каже Штейнер, - вона вчиться виконувати ваші прохання, а також вчиться тому, що і вона, якщо знадобиться, теж зможе звернутися до інших людей за допомогою».

5. Використовуйте питання, а не команди. Замість команди «Прибери у кімнаті!», спробуйте поставити запитання: «Що тобі потрібно зробити для того, щоб прибрати у себе в кімнаті?». Таким чином, замість ігнорування вашого «наказу», дитина зможе проявити себе і подумати. Для успішного виконання завдання можна також використовувати різні заохочення. Наприклад, «Я поки піду на кухню і дістану морозиво, а ти якраз встигнеш розкласти одяг у шафу».

6. Пояснюйте навіщо. Коли ви просите свою дитину щось зробити, поясніть їй навіщо це потрібно, щоб вона змогла зрозуміти всю картину в цілому і не відчувала, що ви просите її про щось тільки лише тому, що вважаєте себе головнішим. Наприклад, «Будь ласка, коли ми переходимо через дорогу, тримай мене за руку, щоб ми з тобою обидва були в безпеці».

7. Визнайте етапність процесу. Коли ви намагаєтеся домогтися від дитини виконання багатоступінчастого завдання, наприклад, прибирання своєї кімнати, їй це завдання може здатися занадто складним. Давайте розпорядження послідовно, одне за іншим, і при цьому хваліть за виконання кожного, тоді дитина буде відчувати себе мотивованою, і охоче продовжить працювати аж до повного завершення поставленого завдання.

8. Зробіть перерву. Якщо ваша дитина починає впадати в істерику, почекайте поки вона заспокоїться і потім поговоріть з нею. Потрібна перерва, після якої слід обговорити те, що сталося, використовуючи наступні відкриті питання: «про що ти думав, коли це сталося?», «в який момент ти почав сердитися?», «після чого?». Уникайте питань «чому», так як вони можуть здатися такими, що звинувачують. Після того, як ви поговорите, якщо дитина ще не виконала ваше прохання, придумайте з нею план вирішення поставленого вами завдання.

9. Змініть свій стиль. Ваш стиль виховання теж може впливати на виникнення спротиву у вашої дитини. Авторитарні батьки або ж, навпаки, батьки, які дозволяють абсолютно все, можуть зіткнутися з тим, що їхні діти будуть проявляти непослух навіть при виконанні найпростіших вказівок. Але, змінивши свій підхід, ви побачите, що, скоріше за все, і відповідь вашої дитини теж зміниться.

10. Знайте, коли звернутись по допомогу. Якщо ви витрачаєте все більше й більше часу на щоденну боротьбу з непослухом, прийшов час звернутись по допомогу. Фахівець допоможе вам зрозуміти поведінку вашої дитини і з'ясувати, чи є вона частиною більш серйозної медичної проблеми чи ні.

Для більшості дітей, непослух - це нормальна частина дорослішання, і подолати її можна за допомогою шанобливого спілкування з дитиною. Отже наступного разу, коли ви почуєте слово «ні», скористайтеся цією чудовою можливістю і навчіть сина чи дочку правильно взаємодіяти з вами, це зробить життя комфортнішим для всіх.

Дисциплінування дітей: помилки батьків

Отже, ви намагаєтесь примусити вашу дитину припинити знущатись над однолітками чи обманювати, шахраювати, ігнорувати вас або огризатись, але поки що не домоглись великих успіхів. Ви пробували погрожувати, сварити й навіть благати дитину, але нічого не допомагає. Ви просто губитесь у здогадах, як зробити правильно. Як примусити її припинити поводитись погано раз і назавжди? Перше, що ви повинні зробити, це переосмислити свій підхід до дисципліни.

Поведінки вчать, тому у вашому випадку, можливо, ви просто забули навчити дитину поводитись належним чином. Батькам необхідний конкретний план перетворень, призначений для виправлення поганої поведінки своїх дітей. Але, перш ніж ви зможете його реалізувати, ви повинні зрозуміти, що робите неправильно, і чому це розцінюється саме так.

Поширені помилки:

• Батьки думають, що погана поведінка – це просто етап дорослішання. Погана поведінка не проходить із часом. Майже завжди необхідне батьківське втручання. Чим довше батьки зволікають, тим більше ймовірність того, що така поведінка увійде у звичку дитини. Тому не називайте погану поведінку етапом, зупиняйте будь-які її прояви вже на початковій стадії.
• Батьки не подають хороший приклад для наслідування. Наша поведінка має великий вплив на поведінку дітей. Адже вони копіюють те, що бачать. Тому, перш ніж планувати зміну поведінки своєї дитини, серйозно погляньте на свою власну.
• Батьки уважно не прицілюються до поганої поведінки. Найкраще працювати над покращенням одночасно тільки одного (у крайньому разі не більше двох) прояву поганої поведінки. І чим конкретніше план покращень і перетворень, тим краще. Не кажіть: «Дитина погано поводиться». Замість цього загостріть свою увагу на певному типі поведінки, який ви хочете усунути: «Дитина сперечається, просторікує». І тоді перевтілення буде більш успішним.
• У батьків відсутній план, як припинити прояви поганої поведінки дитини. Після того як батьки визначили, у чому полягає погана поведінка дитини, для того, щоби припинити її прояви, їм необхідний чіткий план перетворень. Він повинен включати такі пункти: 1. Спосіб звертати увагу на погану поведінку малюка. 2. Чітко визначати спосіб виправлення. 3. Визначати тип необхідної поведінки. 4. Установлювати чіткі наслідки повторення проявів поганої поведінки дитини.
• Батьки не вчать дитину правильної поведінки. Поведінка не змінюватиметься, якщо не навчити дитину нової відповідної поведінки. Подумайте про це: якщо ви кажете дитині припинити вести себе певним чином, як інакше вона буде поводитись, якщо не знає альтернативних варіантів поведінки. Швидше за все, вона повернеться до використання старого недостойного, але апробованого варіанту.
• Батьки борються поодинці. Велика помилка! Якщо ваша дитина погано поводиться при ставленні до інших своїх наставників: чи це ваш чоловік, бабусі й дідусі, учителі, вихователі в дитячому саду, тренери, вожаті чи няні, ваш план перетворень необхідно втілювати спільно. Чим тісніше ви працюєте разом, тим швидше ви припините прояви проблемної поведінки.
• Батьки не дотримуються плану досить довго. Для навчання новим поведінковим звичкам необхідний, як правило, мінімум двадцять один день методичної практики. Батьки повинні взяти на себе зобов'язання змінити погану поведінку дитини, а потім реалізувати план перетворень, принаймні протягом трьох тижнів. Тільки тоді вони побачать зміни в поведінці дітей.

Способи заспокоїти примхливу дитину

Ваша дитина починає хникати з будь-якого приводу? Ви схвильовані тим, щоб ця поведінка не увійшла в неї у звичку? Примхлива поведінка дитини - привід для занепокоєння для багатьох мам. Але не варто впадати у відчай. Правильний підхід до малюка допоможе впоратися з усіма труднощами перехідного періоду (а таких періодів за весь час зростання й дорослішання дитини ще буде чимало).

Чому дитина вередує?

Примхлива поведінка не з’являється сама по собі. Як немовля плаче в перші тижні життя, так і дитина дошкільного віку часто ниє й вередує. Дитина в процесі зростання вчиться багатьох речей і починає розпізнавати емоції. Спочатку їй важко їх висловлювати адекватним способом. Крім того, малюк часто зіштовхується з неможливістю отримати те, що він хоче, і висловити свої потреби. Крики й вередування - один з найпростіших, на думку малюка, способів привернути до себе увагу батьків і отримати бажане.

Дитині необхідна допомога батьків практично у всьому, що вона робить. Вона хоче, щоб ви приділяли їй увагу й час, виявляли до неї любов і турботу. Іноді вона починає вередувати просто для того, щоб привернути вашу увагу. Вона чинить так, коли бачить, що ви зайняті чимось і не приділяєте їй часу. У таких ситуаціях малюк може не почуватися в безпеці й вередувати.

Як заспокоїти примхливу дитину

Дитина вередує для того, щоб отримати бажане, а не тому, що хоче дошкулити вам. І це абсолютно нормально для її віку. До того ж, те, що вона хоче, - не обов'язково погано. Пропонуємо розглянути кілька порад, які допоможуть заспокоїти малюка.

Спосіб № 1. Розкажіть дитині, якою ви бачите її поведінку

Дитина не здатна побачити свою поведінку збоку. Замість того, щоб закликати малюка до нормальної поведінки, просто поясніть йому, як він поводиться.

Коли він вередує - скажіть йому, що саме це й називається примхливою поведінкою. Навчіть малюка розрізняти вередливий голос від не вередливого. Хваліть дитину щоразу, коли вона буде поводитися добре в подібних ситуаціях.

Спосіб № 2. Зберігайте спокій, але й не поступайтеся

Примхлива поведінка дитини спрямована на те, щоб ви розсердилися та зніяковіли в присутності інших людей. Покажіть малюкові, що така поведінка не працює. Звичайно, є спокуса зробити те, що вимагає дитина, щоб вона припинила вередувати. Тільки пам'ятайте, що в такому випадку вона буде кожного разу вдаватися до подібної поведінки, щоб отримати бажане.

Скажіть дитині, що вам важко її зрозуміти, коли вона вередує, і спокійно попросіть її говорити нормальним тоном. Повторюйте це кожного разу, коли вона вдається до такої поведінки. Це допоможе малюкові зрозуміти, як потрібно правильно розмовляти.

Коли він почне розмовляти нормальним тоном - будьте до нього уважні й не ігноруйте. Часто батьки не помічають, що говорить дитина, поки вона не почне вередувати. Переконайтеся, що ви завжди уважні до потреб малюка, особливо якщо він намагається поводитися нормально.

Спосіб № 3. Приділіть дитині максимум часу й уваги

Найчастіше дитина вередує, щоб привернути вашу увагу. Тому переконайтеся, що ви уважні до неї. Показуйте це за допомогою жестів. Наприклад, кивайте головою, коли дитина вам щось розповідає.

Розмовляйте з малюком якомога частіше. Коли він намагається висловити свої думки, сядьте, щоб бути з ним на одному рівні, і дивіться йому в очі. Так він зрозуміє, що ви уважні до нього, а його слова для вас дуже важливі.

Коли дитина робить щось цікаве або суттєве - дайте їй зрозуміти, що вона особлива. Обійміть її, поцілуйте або поаплодуйте їй. Одним словом, приділіть їй увагу. Не обов'язково відразу ж реагувати на кожну дію дитини або відволікатися від того, що ви робили до цього. Дайте зрозуміти, що коли ви не можете приділити малюкові увагу негайно - ви зробите це при першій нагоді.

Поясніть, що вам потрібно трохи часу: «Я вимкну плиту й візьму тебе на руки» або «Я помию руки й дістану тобі іграшку». Такі фрази дадуть зрозуміти, що ви почули про його потреби, і скоро приділите йому час. Подбайте й про те, щоб приділити увагу малюкові в найближчі кілька хвилин і не допускайте, щоб він почав вередувати.

Спосіб № 4. Уникайте того, що викликає в дитини примхливу поведінку

Імовірно, ви помічали, від чого саме дитина починає вередувати. Намагайтеся всіляко уникати цього. Плануйте свій розпорядок протягом дня з огляду на розпорядок дитини, а не тільки так, як зручно вам. Вам може здаватися, що після обіду найкраще сходити в супермаркет, тому що в цей час там мало людей. Але це може бути часом для післяобіднього сну малюка, і якщо замість цього взяти його з собою в магазин, він може стати дратівливим.

Дитина найкраще почувається, коли дотримується свого розпорядку, тому намагайтеся максимально його враховувати. Якщо вам все ж доводиться відхилятися від графіка - подумайте, як заспокоїти дитину в цій ситуації. Наприклад, якщо ви йдете в супермаркет під час післяобіднього сну малюка - візьміть для нього щось смачненьке або виділіть час для сну до або після походу до магазину.

Примхлива поведінка природна для всіх дітей, і ваша дитина - не виняток. Дотримуйтеся вищеперерахованих порад, щоб цей етап розвитку пройшов якомога легше.

Учимо дисципліни: ефективні стратегії

Дворічний Сашко любить іграшкову зброю, постійно влаштовує бої на іграшкових мечах зі своєю чотирирічною сестрою Катрусею. Іноді він ненавмисно зачіпає її мечем. У таких випадках їхня мати, Наталя, змушує Сашка просити вибачення в сестри, а також обіймає й заспокоює Катю. Якщо Сашко відмовляється просити вибачення, його ставлять у куток.

Наталя каже: «Мені здається, що Сашко ніколи не переросте свою зухвалу поведінку. Іноді він просто доводить мене до сліз. Але мені все ж хочеться, щоб Сашко виправився, і я роблю все для того, щоб навчити його правильної поведінки».

Для багатьох матерів привчання дитини до дисципліни стає одним із найскладніших завдань. Цей процес здається їм нескінченним випробуванням їхнього терпіння. Як тільки дитина починає розуміти, що не можна бити молодшого брата, вона придумує інші, не менш шкідливі заняття, а виховний процес починається по-новому.

Що ж повинні робити батьки, щоб привчити маленьку дитину до дисципліни? Деякі вважають, що привчання до дисципліни тотожне покаранню. Але експерти схильні вважати, що замість цього необхідно встановити правила, що запобігають агресивній, небезпечній і поганій поведінці дитини. Батькам також потрібно встановити покарання у випадку порушення цих правил. Розглянемо сім стратегій виховання, які допоможуть вам установити правила й зупинити погану поведінку малюка.

Стратегія № 1. Розставляйте пріоритети

Якщо ви постійно говорите дитині «ні», вона припиняє звертати увагу на заборони й не розуміє, чого ви від неї хочете. Вам і самим було б важко дотримуватися такої великої кількості заборон. Встановлюйте їх розумно, тільки там, де це дійсно важливо. Покарання за їх порушення також має бути розумним. Не звертайте уваги на дратівливі дрібниці, які не несуть ніякої шкоди (наприклад, звичку дитини носити одяг певного кольору). У більшості випадків діти переростають подібні звички.

Для Ганни справжнім випробуванням стає те, що її дворічна донька Софія розкидає речі у своїй кімнаті перед сном. «Щоранку я знаходжу на підлозі розкидані книги, одяг та інші предмети, - розповідає Ганна. - Ймовірно, після того, як я укладаю її спати, вона встає, щоб ще пограти. Я постійно говорю доньці, щоб вона не розкидала речі, але вона мене не слухає. Нарешті, замість нескінченних умовлянь я стала змушувати її прибирати розкидані речі в кімнаті відразу після того, як вона встає вранці».

Ганна також не забуває хвалити Софію за те, що вона чемно розмовляє з батьками й ділиться іграшками з молодшою сестрою. «Таке позитивне підкріплення потроху змінює поведінку доньки в кращу сторону», - каже Ганна.

Стратегія № 2. Дізнайтеся причини поганої поведінки дитини

Іноді погану поведінку дитини можна попередити, знаючи, що її викликає, й усуваючи ці причини. Наприклад, якщо подразником є якийсь предмет, потрібно прибрати його з поля зору дитини.

Така стратегія допомогла Євгенії впоратися з поганою поведінкою свого дворічного сина Михайла, який любив розмотувати туалетний папір по всьому будинку. «Перший час я забороняла Мишкові робити це, але він продовжував робити по-своєму. Після чого я вирішила прибирати туалетний папір на верхню полицю в шафі, щоб Мишко не міг її дістати, - розповідає Євгенія. - Маленька дитина не може встояти перед такою розвагою, тому легше заховати папір, ніж змусити її боротися зі своєю спокусою».

Якщо ваша півторарічна дитина скидає консервні банки з полиць, коли ви берете її з собою в магазин, візьміть з собою іграшку, щоб її відволікти. Якщо дворічний малюк не хоче ділитисяіграшками з іншими дітьми, коли до вас приходять гості, - просто сховайте іграшки, поки гості не прийшли. Коли трирічна дитина малює на стінах - сховайте від неї олівці й дозволяйте малювати тільки в присутності когось із батьків. Іноді діти погано поводяться, коли вони голодні, засмучені або втомилися. Переконайтеся в тому, що дитина вчасно їсть, спить не менше десяти годин на добу та 1-2 години вдень і достатньо грає у дворі, витрачаючи свою енергію.

Стратегія № 3. Будьте послідовні

У віці від двох до трьох років діти намагаються зрозуміти, як їхня поведінка впливає на тих, хто їх оточує. Якщо ви реагуєте на одні й ті ж вчинки дитини по-різному, ви збиваєте її з пантелику. Немає певної кількості зауважень і покарань, після яких дитина змінить свою поведінку. Коли ви послідовні у своїй реакції на її непослух, після 4-5 випадків вона засвоїть урок.

Послідовні дії допомогли Ользі впоратися з поганою поведінкою своєї півторарічної доньки Тетянки. Як іноді трапляється в дітей даного віку, дівчинка постійно кусалася. Щоразу, коли Тетянка кусала свою матір за палець, Ольга голосно говорила: «Ні, доню! Не кусайся! Мамі боляче!» - і після цього давала їй в руки іграшку, щоб відвернути увагу. «Я дуже рідко підвищую голос, і тому така моя реакція ставала для доньки сигналом», - каже Ольга.

У дворічному віці діти вчаться уникати покарання, уявляючи свою погану поведінку як милі пустощі. Не піддавайтеся на подібні маніпуляції.

Стратегія № 4. Не піддавайтеся емоціям

Звичайно, важко зберігати спокій, коли ваша півторарічна дитина постійно смикає за хвіст собаку або трирічний малюк відмовляється чистити зуби перед сном. Але якщо ви підвищите голос, то навряд чи зможете донести до дитини своє прохання. Коли ви проявляєте свій поганий настрій, дитина бачить ваші емоції, але не чує, що ви їй говорите. Крім того, ваша агресивна реакція може викликати опір, тому постарайтеся не підвищувати голос. Зробіть глибокий вдих, порахуйте до трьох, перебувайте на рівні очей дитини. Робіть їй зауваження серйозним, але спокійним тоном.

Стратегія № 5. Говоріть просто й лаконічно

Молоді мами часто сперечаються з дитиною, коли вона порушує правила, докладно пояснюють, що вона зробила неправильно, яке покарання її чекає за це. З точки зору виховання, докладне пояснення неефективне, оскільки воно перенасичене емоціями.

Півторарічна дитина ще не може зрозуміти складні речення, а трирічній дитині не вистачає концентрації уваги, щоб збагнути все, що ви їй говорите. Замість цього говоріть простими фразами, повторюйте важливу інформацію кілька разів і підкріплюйте її голосом та виразом обличчя. Наприклад, якщо півторарічна дитина б'є вас по руці, скажіть їй: «Не можна! Не бий маму!». Дворічному малюкові можна сказати: «Не стрибай на дивані! Це небезпечно!». Трирічний малюк здатний розуміти причини й наслідки, тому йому можна пояснити, що ви від нього хочете: «Потрібно почистити зуби. Ти можеш зробити це самостійно або я їх сама тобі почищу. Вибирай. Чим швидше ми це зробимо, тим довше я зможу читати тобі книгу».

Стратегія № 6. Установіть покарання

Якщо зауваження або заборони не допомагають упоратися з поганою поведінкою дитини, можна поставити її в куток на кілька хвилин (кількість хвилин повинна відповідати віку дитини). Цей спосіб ефективний для дітей, які відповідають «ні» на всі вмовляння батьків. Перш ніж поставити дитину в куток, серйозним тоном зробіть їй попередження: «Я рахую до трьох, і якщо ти не припиниш, то станеш у куток. Один. Два. Три». Якщо дитина не реагує на попередження, відведіть її в спокійне місце й поставте в куток. Коли відведений час вийде, запропонуйте їй попросити вибачення. Після цього обніміть дитину, щоб показати, що ви не гніваєтеся на неї. Маленькі діти не люблять, коли їх відривають від батьків та іграшок, тому іноді досить просто попередити дитину таким покаранням, щоб вона почала поводитися добре.

Стратегія № 7. Будьте позитивними

Як би ви не засмучувалися з приводу поганої поведінки малюка, не подавайте вигляду. Уявіть: якби ваш керівник на роботі сказав, що не знає, як керувати своїми підлеглими, ймовірно, він би втратив свій авторитет у ваших очах. Те ж саме відчувають і діти, коли бачать своїх батьків розгубленими або песимістично налаштованими. Абсолютно нормально, якщо час від часу ви почуваєтеся кепсько. У такому випадку зверніться по підтримку до чоловіка або близьких друзів.

Поведінка дитини на різних етапах розвитку

Привчання дитини до дисципліни починається з розуміння особливостей поведінки в її віці. Розглянемо основні етапи розвитку дитини:

• У 1,5 року дитина допитлива, безстрашна, імпульсивна, не переймається наслідками своїх дій. Хоча в цьому віці у неї вже формується словниковий запас і вона дотримується простих інструкцій, вона поки що не розуміє довгих зауважень і не може висловити свої потреби. Дитина може кусатися або штовхатися просто для того, щоб звернути на себе увагу. Для таких випадків необхідно встановити негайне покарання. Якщо відреагувати на погану поведінку дитини за 10 хвилин, вона не зрозуміє, за що її карають.
• У 2 роки в дитини розвиваються навички моторики, за їх допомогою вона відчуває межі дозволеного - бігає, стрибає, розкидає речі тощо. Дитина каже суперечливі речі, засмучується, коли не може висловити свої думки, і часто впадає в істерику. Вона дуже егоцентрична й не любить ділитися з іншими. Батьки називають цей період «жахливий дворічний вік», хоча правильніше було б назвати його «незалежним». При поганій поведінці дитини її потрібно негайно карати, але, оскільки їй важко справлятися з імпульсами, варто дати їй шанс виправитися.
• У 3 роки дитина базікає безугаву. Оскільки вона любить грати з однолітками, їй складно всидіти на місці. Щоб направити в правильне русло невгамовну енергію дитини, батьки можуть записати її в спортивну секцію, де вона буде перебувати в товаристві однолітків. У цьому віці соціальні зв'язки потрібні дитині так само, як їжа або любов батьків. Діти в цьому віці можуть відрізняти хороше від поганого й утримувати інформацію в пам'яті протягом кількох годин. Покарання за погану поведінку можна відкласти, щоб воно набуло максимального ефекту. Дитині потрібно все детально пояснювати. Наприклад, якщо за столом дитина кидається їжею, скажіть їй, що так поводитися не можна, і якщо вона не заспокоїться, то не буде дивитися мультфільми. Якщо після цього дитина продовжує кидатися їжею, то коли ввечері вона попросить увімкнути їй мультфільм, нагадайте, що вона покарана за погану поведінку за вечерею.

Усі наведені вище рекомендації носять загальний характер. Якщо у вашої дитини виникли проблеми з поведінкою, необхідно звернутися до психолога, щоб знайти рішення, оптимальне для вас і вашого малюка.

Співчуття до тварин – важлива частина виховання

Співчуття дитини до свого вихованця – дуже важлива якість. Ставлячись до тварин з добротою та співчуттям, дитина вчиться поважати тих, хто слабший. Діти, які виявляють у поведінці справедливість, доброту й милосердя до тварин, більш добрі, шляхетні й уважні до людей. Добре ставлення до тварин допомагає малюкові стати гуманною людиною й повноцінним членом суспільства. Виховання в дитині даних якостей зводиться до одного простого правила: ставтеся до інших так, як би ви хотіли, щоб вони ставилися до вас. Якщо ви хочете, щоб дитина його засвоїла, дотримуйтеся його й самі.

Коли дитина зрозуміє, що тварини – такі ж живі істоти, як і люди, вона зможе вчитися доброго ставлення до людей, доглядаючи за домашнім вихованцем. Важливо навчити малюка поважати й захищати навіть найменшу й непривабливу тварину. Це навчить його цінувати рідних, близьких, друзів, допоможе запобігти проявам жорстокості.

Співчуття попереджує жорстокість

Практика показує, що дбайливе ставлення дітей до тварин запобігає жорстокій поведінці в майбутньому. Статистика говорить про те, що більшість злочинців у дитинстві відрізнялися жорстоким ставленням до тварин. Такої ж думки дотримуються і психологи, стверджуючи, що людина, яка виявляє жорстокість у ставленні до тварин, схильна до такої ж поведінки у ставленні до людей. Ця схильність є однією з основних ознак розладів поведінки.

У людей, схильних до подібних дій, слабо розвинене співчуття, вони не здатні усвідомлювати шкоду та страждання, які вони заподіюють. Щоб навчити дитину доброти та поваги до тварин, у першу чергу необхідно навчити її співчуття.

Показуйте дитині приклад доброти

Прояв доброти й поваги в повсякденному житті – це просто й цікаво. Найпростіший і важливий спосіб навчити дитину співчуття – показати їй приклад. Подивіться на себе збоку і з цього моменту ніколи не кричіть «Замовкни!», «Дурний собака!» та інші образливі фрази на адресу домашнього вихованця. Ніколи не бийте тварин.

Покажіть, що ви цінуєте життя живих істот і дбаєте про них

Нехай ваш вихованець стане важливою частиною життя: живе в будинку, проводить багато часу з членами сім'ї. Щодня приділяйте йому час: грайте, гуляйте з ним, розчісуйте, годуйте разом з дитиною.

Іноді тварина може заблукати й випадково потрапити до вашого будинку. Без злості та жорстокості допоможіть їй вибратися на волю. Уникайте фраз, які принижують тварин, навіть якщо вони звучать як жарт. Наприклад: «Я ненавиджу кішок», «Дурний, як курка».

Пам'ятайте, що іграшки впливають на дитину. Не купуйте дитині іграшок, які хоча б побічно передбачають жорстокість у ставленні до тварин (наприклад, комп'ютерні ігри, де за сюжетом необхідно вбивати тварин, будувати зоопарки).

Проявляйте турботу про тварин

Покажіть дитині, що доглядати за вихованцем і грати з ним – це захоплююче. Сходіть з дитиною в притулок для бездомних тварин і запропонуйте свою допомогу.

Вирощуйте в саду квіти й рослини. Поясніть дитині, що вони необхідні для метеликів, бджіл та інших комах.

Під час прогулянки в парку або лісі збирайте пластикове та скляне сміття. Поясніть дитині, що сміття шкідливе для птахів та інших лісових мешканців. Дивіться разом з дитиною добрі фільми й мультфільми про тварин («Бембі», «В пошуках Немо», «Втеча з курника», «Звільніть Віллі» та інші). Читайте їй книги, в яких тварини є головними персонажами.

Як батькам припинити кричати й гніватися на дітей

Іноді поведінка дітей викликає в батьків неабияку злість. Після важкого робочого дня хочеться відпочити, а не наступати на дитячі іграшки, розкидані по кімнаті. Діти часто виливають щось на килим, розсипають їжу й розливають напої - все це провокує спалахи гніву.

У деяких ситуаціях гніватися на дітей - абсолютно нормально. Важливо навчитися правильної поведінки, яка не зашкодить малюкові й допоможе у вихованні. Коли ви відчуваєте гнів - зберігайте спокій і не зривайте поганий настрій на дітях.

Рекомендація 1: Позбавтеся від накопиченої злості

Будь-які взаємини з дітьми надають терапевтичну дію. Поганою поведінкою вони вказують на ваші проблеми й мотивують їх виправити. Якщо в минулому у вас було багато невираженої злості - розберіться з нею, щоб не завдати шкоди дитині. Дослідження показали, що діти, на яких батьки вихлюпують гнів, більше схильні до проблем з дисципліною. З'ясуйте, які події в минулому могли викликати злість на дітей. Піддавалися ви насильству в дитинстві? Карали вас? Чи складно вам контролювати емоції? Можливо, вам не вистачає внутрішнього спокою? З'ясуйте, що викликає у вас злість у сьогоденні (робота, чоловік, особисті проблеми або характер дитини). Пам'ятайте, що діти - відображення ваших емоцій. Якщо вони постійно бачать злий вираз обличчя і чують незадоволений голос, у дорослому житті в них також будуть проблеми з контролем емоцій.

Рекомендація 2: Дотримуйтеся наміченого плану

Злість відчувають усі без винятку. Але деякі батьки схильні надто гніватися через найменші дрібниці. Спробуйте виконати наступну вправу. Виділіть у «поганій поведінці» дитини дрібний непослух (вередування й надокучливість), не вартий того, щоб через нього гніватися, і серйозний (заподіяння шкоди собі, іншим людям або предметам), на який необхідно вчасно реагувати. Потім заспокойтеся, щоб дитина не могла вивести вас із себе. Пропонуємо кілька фраз, які потрібно подумки повторювати, якщо дитина знову буде погано поводитися:

• Я гніваюся, але я можу себе контролювати.
• Неприємності іноді трапляються.
• Я повинен поводитися як дорослий.
• Я відчуваю злість, а дитина - ні.
• Я буду спокійний, і цей випадок стане уроком для всіх нас.

Повторюйте дану вправу знову й знову. Подумки розіграйте такий діалог:

- Ой, я влаштував безлад.
- Я принесу рушник і все витру.
- Добре, я допоможу тобі.

Цей уявний діалог суттєво відрізняється від того, що ви чуєте від дитини. Говорити з дитиною так само не так просто, як здається. Коли в реальному житті станеться щось подібне - ви будете краще себе контролювати. Зробіть кілька глибоких вдихів, погуляйте на свіжому повітрі, продумайте стратегію, і тільки після цього повертайтеся до розмови.

Наприклад, дитина розлила фарбу на стіну. Ви заспокоїлися, щоб не накричати на неї. Але ви відчуваєте злість, а малюк бачить і відчуває ваше невдоволення. Розкажіть йому, що так робити не можна, не переходячи на крик. Зупиніться і вдихніть глибше. Як тільки ви заспокоїтеся, наполягайте на тому, щоб дитина допомогла витерти фарбу. Коли ви контролюєте емоції, діти отримують сигнал: «Мама гнівається, і вона має на це право. Їй не подобається, що я зробив, але вона все одно любить мене. Вона думає, я можу самостійно витерти фарбу».

Злість завдає нам більшої шкоди, ніж дітям. Після неї залишається відчуття спустошення та провини. Дорослій людині набагато легше контролювати емоції, ніж малюкові. Якщо ви будете усвідомлювати це, погана поведінка малюка більше не стане викликати стільки негативних почуттів.

Після зриву на малюка ми починаємо злитися ще й на себе за поганий контроль над емоціями. Цикл злості зазвичай складається з таких етапів:

• 1) злість на дитину;
• 2) злість на себе;
• 3) ще більше гніву у ставленні до дитини за те, що вивела вас із себе;
• 4) злість у ставленні до того факту, що ви втратили контроль.

Цей цикл можна перервати на будь-якому з етапів і таким чином захистити і себе, і дітей.

Рекомендація 3: Перетворіть гнів на союзника

Емоції завжди мають мету. Здорова злість батьків на дитину підштовхує до вирішення проблеми, оскільки вам не подобається погана поведінка дитини. Це корисна злість. Але негативні емоції деструктивні, якщо ви відмовляєтеся вирішувати проблему,погіршуєте ситуацію, відчуваючи злість на свої почуття, на самого себе й на людину, що викликає у вас ці почуття. Так усе життя проходить у гніві з приводу несуттєвих дрібниць, не вартих вашої уваги. А серйозні проблеми залишаються поза увагою.

Рекомендація 4: Не займайтеся самокатуванням

Почуття злості направлено як всередину, так і на об'єкт (людину), яка вам не подобається. Але подивившись на ситуацію збоку та витративши велику кількість енергії на переживання негативних емоцій, ви розумієте, що ситуація була не така вже погана, як здавалося раніше. Такий ретроспективний аналіз дозволяє спокійніше реагувати на подібні ситуації в майбутньому. Коли хтось припускається помилок - пам'ятайте, що ніхто не ідеальний, а людині властиво помилятися.

Рекомендація 5: Уникайте ситуацій, які викликають гнів

Ви потрапили в ситуацію, яка викликає сильну злість? Є великий ризик того, що ви станете неусвідомлено зганяти весь негатив на дитину. Втрачаючи роботу або потрапляючи в ситуації, що знижують самооцінку, складно залишатися спокійним. Головне - пам'ятати, що в таких обставинах ви схильні перебільшувати погану поведінку дитини, а її дрібний непослух здається серйозним.

Якщо з вами трапилася якась неприємна життєва ситуація, що провокує агресію, попередьте про це дитину, сказавши: «Я хочу, щоб ти зрозуміла: у найближчі кілька місяців я можу бути сильно засмучений. Мене звільнили з роботи, і я дуже роздратований з цього приводу. Скоро я знайду нову роботу, і все знову буде добре. Зараз я можу іноді втрачати контроль над собою. Це не тому, що я не люблю тебе, а тому, що в мене неприємності».

Ви все ж зірвалися на дитину - попросіть вибачення: «Вибач, я злюся, і це не з твоєї вини, а тому, що в мене зараз важкі часи. Я злюся не на тебе». Це допоможе бути чесним із собою, визнати свою вразливість і бути напоготові, поки проблема не вирішиться. У житті завжди є й будуть проблеми. Згодом ви зрозумієте, що тримати під контролем ви можете лише власні дії та слова.

Виховання дітей в еру цифрових технологій

Сучасні діти розбираються в техніці набагато краще за батьків і проводять за комп'ютером й ґаджетами практично весь свій вільний час. Це негативно позначається на їхньому фізичному та інтелектуальному розвитку, адже всі інтереси дитини зосереджені на віртуальному світі й іграх. Отже важливо навчити дітей правильно ставитися до цифрової техніки.

Запропоновані в статті рекомендації допоможуть батькам розібратися в постійно мінливому цифровому світі та сформулювати в дитини здорове ставлення до електронних пристроїв.

Складіть власний план використання електронної техніки

Електронні ґаджети можуть допомагати вам, а можуть і не відповідати вашим сімейним цінностям або стилю виховання. Якщо використовувати комп'ютерну техніку правильно, вона допомагає встигати більше протягом дня. Але якщо використовувати її бездумно, вона витісняє багато важливих занять, таких як живе спілкування, спілкування з родиною, ігри на свіжому повітрі, сон.

Розумно сплануйте своє дозвілля, приділяйте час усім необхідним заняттям. Ставтеся до віртуального життя як до однієї зі сторін життя дитини. У ставленні до неї використовуйте ті ж принципи виховання, що й у ставленні до реального життя. Установіть розумні межі. З'ясуйте, з ким дружить ваша дитина в реальному й віртуальному житті. Дізнайтеся, які програми й додатки вона використовує, які сайти відвідує та чим займається в Інтернеті.

Установіть обмеження й дозволяйте дитині відпочивати

Як і будь-яке інше заняття, використання комп'ютерної техніки вимагає розумних обмежень. Частину вільного часу дитина, особливо в ранньому віці, повинна проводити, не використовуючи комп'ютерну техніку. По можливості проводьте цей час разом з нею.

Грайте і вчіться разом з дитиною. Участь батьків у комп'ютерних іграх також важлива - вона розвиває в дитини навички соціальної взаємодії, навчання та зміцнює зв'язок з рідними. Спільні комп'ютерні ігри – чудова нагода продемонструвати спортивну поведінку та етикет. Під час гри у вас також є можливість поділитися власним життєвим досвідом і поглядами на майбутнє.

Будьте позитивним прикладом для наслідування. Показуйте дитині приклад доброти й гарних манер поведінки в Інтернеті. Оскільки діти схильні наслідувати своїх батьків, не сидіть за комп'ютером надто довго. У вас більше шансів зблизитися зі своєю дитиною під час ігор і спільних занять, ніж коли ви дивитеся на монітор комп'ютера.

Цінуйте живе спілкування

Маленькі діти найкраще вчаться в процесі двосторонньої комунікації. Розмови на різні теми дуже важливі для розвитку мовлення дитини. Спілкування має відбуватися наживо або хоча б за допомогою відеочату (якщо батьки у від'їзді або з дитиною спілкуються бабуся чи дідусь, які живуть далеко). Дослідження показали, що розмови на різні теми з дитиною розвивають її мовлення набагато краще, ніж «пасивне» слухання або онлайн-навчання.

Обмежуйте використання комп'ютера дітьми

Не дозволяйте сидіти за комп'ютером дітям до двох років (виняток може становити лише спілкування з близькими родичами за допомогою відеочату). Дітям від двох років можна сидіти за комп'ютером разом з вами – так ви можете використовувати комп'ютер з навчальною метою. Для дітей дошкільного віку обмежте час перебування за комп'ютером до однієї години. Подбайте про те, щоб дитина переглядала тільки якісний контент. Переглядайте його разом з дитиною, допоможіть їй учитися на тому, що вона сприймає з екрану комп'ютера.

Створюйте зони, вільні від електроніки

Не допускайте використання ґаджетів під час прийому їжі, громадських заходів та в дитячій спальні. Вимикайте телевізор, коли ніхто не дивиться його, оскільки фонові звуки заважають живому спілкуванню з дитиною. Заряджайте ґаджети вночі поза дитячою спальнею, щоб позбавити дитину від спокуси користуватися ними. Такі правила сприяють тому, що сім'я більше часу проводить разом, а в дитини розвиваються звички здорового сну й харчування. Це позитивним чином позначиться на її здоров'ї та самопочутті.

Не використовуйте електронні пристрої для того, щоб заспокоїти дитину

Ґаджет може відволікти й заспокоїти дитину, але при цьому він не повинен бути єдиним засобом. Дитину потрібно навчити розпізнавати сильні емоції й керувати ними, справлятися з нудьгою, заспокоюватися за допомогою глибокого дихання, знаходити способи вирішення проблем і управління емоціями.

Використовуйте навчальні програми для дітей. Більш 80000 додатків визнані навчальними, проте дослідження показують, що не всі вони відповідають заявленій якості. Інтерактивні додатки повинні відповідати ряду вимог, а також віку дитини.

Для підлітка проводити час в Інтернеті – цілком нормально

Онлайн-спілкування - це одна зі складових розвитку підлітка. Соціальні мережі допомагають дитині вивчати себе та своє місце у світі дорослих. Просто переконайтеся, що ваш підліток поводиться правильно як у реальному, так і у віртуальному світі.

Багатьом підліткам доводиться нагадувати про те, що налаштування приватності в Інтернеті не забезпечують анонімності: їхні фотографії, думки й поведінка в Інтернеті формують їх віртуальний образ. Залишайтеся відкритими, давайте зрозуміти дитині, що ви поруч у випадку, якщо їй буде потрібна порада чи допомога.

Попередьте дитину про необхідність дотримання приватності в Інтернеті

Дитина повинна розуміти, що як тільки вона відіслала повідомлення або поділилася фотографією, їх не можна буде повністю видалити. Особливо це стосується повідомлень і фотографій непристойного змісту. Діти також повинні знати, що злочинці часто використовують соціальні мережі, чати, електронну пошту та онлайн-ігри для того, аби втертися в довіру.

Пам'ятайте: діти завжди залишаються дітьми

У віртуальному житті вони можуть припускатися помилок. Постарайтеся сприймати їх з розумінням і витягти з них урок для дитини. Однак такі явища, як буллінг, повідомлення або фотографії непристойного змісту тощо, можуть мати серйозні наслідки. Батьки повинні бути уважними до віртуального життя дитини і, якщо необхідно, звернутися по допомогу до фахівця.

Електронні пристрої – невід'ємна частина нашого повсякденного життя. Якщо використовувати їх правильно, вони можуть принести велику користь. Однак дослідження показують, що живе спілкування з сім'єю, друзями та вчителями відіграє більш важливу роль у розвитку дитини. Приділяйте увагу живому спілкуванню й не дозволяйте електронним пристроям замінити його.

Як допомогти дитині набути впевненості в собі

Діти часто страждають від невпевненості в собі, що суттєво заважає їм досягати успіху в навчанні, спілкуванні та інших важливих життєвих сферах. Пропонуємо прості поради, дотримуючись яких, ви допоможете своїй дитині стати набагато впевненішою й досягти всіх поставлених цілей.

Пояснюйте, за що ви хвалите дитину

Маленьких дітей потрібно підбадьорювати, коли вони вчаться повзати, кидати м'яч або малювати геометричні фігури. Однак з часом дитина так звикає до похвали, що не розуміє, чи дійсно вона зробила щось вартісне, коли її хвалять, чи ні. Вона також відчуває, коли ви перебільшуєте («Ти побудував найбільшу вежу, яку я коли-небудь бачила!») й може проігнорувати ваш комплімент. Не хваліть дитину, якщо вона зробила те, що ви її попросили зробити. Якщо вона почистила зуби або склала одяг у шафу, досить просто подякувати їй. Уточнюйте, за що ви хвалите дитину. Наприклад, замість того, щоб сказати: «Твій малюнок прекрасний», скажіть: «Ти добре використав синій колір».

Не рятуйте дитину

Батьки схильні оберігати дитину від усіх неприємностей, розчарувань і помилок. Але якщо ви надто втручаєтеся у справи дитини, наприклад, домагаючись, щоб її запросили на день народження або взяли до футбольної команди, то надаєте їй ведмежу послугу. Діти повинні знати, що іноді зазнавати поразки, засмучуватися, хвилюватися або гніватися – це нормально. Діти вчаться досягати успіху, долаючи перешкоди, і вам не потрібно усувати їх.

Маленьким дітям необхідно мати можливість грати й ризикувати, не побоюючись, що батьки будуть їх критикувати або вказувати, що їм потрібно робити. Щоб допомогти дитині приймати свої невдачі, батьки можуть навмисно припускатись дрібних помилок і показувати дитині, що вони ставляться до них з легкістю.

Дозвольте дитині приймати рішення

Коли дитина з раннього віку має можливість приймати рішення, вона набуває впевненості в собі. Звичайно, діти люблять командувати, але якщо покласти на них занадто багато відповідальності, це може приголомшити. Найкраще запропонувати дитині три варіанти на вибір. Наприклад, не запитуйте дитину, що вона хоче на обід, а запропонуйте вибрати одну з трьох страв. Разом з тим дайте зрозуміти, що в ряді випадків право голосу залишиться за вами.

Акцентуйте увагу дитини на позитивних моментах

Якщо дитина відчуває сильне розчарування, допоможіть їй зберігати оптимізм. Замість того, щоб утішати її загальними фразами на кшталт: «Подивися на ситуацію з іншого боку», допоможіть знайти вихід із ситуації й досягти своєї мети. Так, якщо дитина читає гірше, ніж її однокласники, поясніть їй, що кожна людина має свій власний темп навчання, і запропонуйте щодня читати разом з нею. Якщо син засмучений через те, що не потрапив до шкільної футбольної команди, не потрібно говорити йому: «Нічого, я думаю, ти граєш краще за всіх». Замість цього скажіть: «Я бачу, який ти засмучений. Нумо подумаймо, що ми можемо зробити для того, щоб потрапити в команду наступного разу».

Розвивайте інтереси дитини

Залучайте дитину до різних занять й всіляко заохочуйте, якщо серед них вона знайде те, що дійсно полюбить. Діти, які мають захоплення, чи то динозаври, чи кулінарія, пишаються тим, що вони знають і вміють, та схильні досягати успіху й в інших сферах. Дивні хобі можуть допомогти дитині завести друзів і пережити важкі часи в школі. Наприклад, якщо ваш син любить малювати, а всі хлопчики в його класі захоплюються спортом – запропонуйте дитині намалювати щось на спортивну тематику. Також можете зробити альбом з малюнків й запропонувати дитині показати його однокласникам.

Навчіть дитину вирішувати проблеми

Діти набувають упевненості в собі, коли вчаться домовлятися, щоб отримати те, чого хочуть. Навіть маленьку дитину можна навчити самостійно вирішувати проблеми. При цьому батькам важливо не втручатися. Наприклад, якщо дитина скаржиться вам, що на ігровому майданчику інша дитина забрала в неї іграшку, запитайте: «Як ти думаєш, як найкраще повернути іграшку?». Якщо дитина каже, що потрібно піти й відібрати свою іграшку, запитайте в неї: «Що станеться, якщо ти так зробиш? Чи є в тебе інші ідеї?». Дитині можуть прийти на думку способи вирішити проблему мирним шляхом, наприклад, запропонувати кривдникові разом пограти іграшкою.

Допомагайте іншим

Коли перед дітьми стоїть вибір – витратити гроші на розваги або віддати їх на благодійність, вони вчаться брати на себе відповідальність. Добре, якщо в дитини є домашні обов'язки, проте для маленьких дітей ще важливіше допомагати батькам. Так вони розуміють, що справи дорослих вимагають зусиль і зможуть впевненіше справлятися зі своїми завданнями в майбутньому.

Дозвольте дитині більше часу проводити з дорослими

Діти люблять спілкуватися з однолітками, але не менш важливо, щоб у їх оточенні були й дорослі. Спілкування зі старшими збагачує світ дитини, розвиває в неї навички спілкування з кимось, крім батьків, учить її різних способів мислення. Дослідження показують, що тісні стосунки з ким-небудь з дорослих (з учителем, дядьком, тіткою або тренером) роблять дитину більш життєрадісною.

Мрійте про майбутнє

Якщо дитина уявляє, як у майбутньому вона робить щось важливе або досягає цілей – вона стає більш упевненою в собі. Розкажіть дитині, як ви, ваш чоловік, інші дорослі, яких ви знаєте, вибирали професію. Можливо, дитина мріє стати поп-зіркою або космонавтом, проте не змушуйте її тверезо дивитися на власні перспективи. Навіть якщо дитина змінить свою думку, важливо, що вона думає про майбутнє.

Як не виростити дитину егоїстичним нарцисом

Виховання дитини – завдання непросте. Недавні дослідження виявили шокуючий факт: практично кожна дитина ризикує вирости нарцисом. Психологи визначають нарцисизм як властивість характеру, що проявляється в надмірній самозакоханості й завищеній самооцінці, яка не відповідає дійсності.

Причини нарцисцичної поведінки в дітей

Сучасні принципи виховання сприяють розвитку нарцисизму в дітей більше, ніж будь-коли. Занадто багато любові й відсутність контролю – таке виховання формує в дитини ілюзію вседозволеності. Коли батьки виконують усі забаганки дитини, вона стає егоїстичною. З іншого боку, нестача або повна відсутність уваги батьків призводять до того, що дитина намагається привернути її будь-якими способами. Як не допустити того, щоб дитина виросла нарцисом? Як її виховувати, щоб вона стала розумною й доброю?

По-перше, виховуючи дитину, ніколи не слід випускати ситуацію з-під контролю. Безсумнівно, підтримка й похвала потрібні, якщо батьки хочуть, щоб діти ставали кращими і в дорослому житті перевершили їх самих. Але чи треба обмежувати прояв любові й увагу у ставленні до дітей? Слід розуміти різницю між проявами любові до дитини й дозволом поводитись так, як їй заманеться.

Діти завжди залишаються дітьми. Вплив однолітків, телебачення та реклама роблять їхні бажання просто безмежними. Сьогодні людство перейшло від потреб до бажань. Людині вже недостатньо задовольнити свої основні потреби. Вона загрузла в нескінченних бажаннях і їй усе одно, що інші люди не мають навіть найнеобхіднішого. Тому немає нічого дивного в тому, що дитина йде цим шляхом.

У середньостатистичної сучасної сім'ї є одна-дві дитини. І батьки з усіх сил намагаються виконувати всі їхні забаганки, робити так, щоб діти завжди відчували себе щасливими. Це формує в дитини помилкову думку про те, що їй повинні давати абсолютно все, чого вона тільки побажає. Дитина росте зарозумілою й егоїстичною. Бачачи, як батьки з усіх сил намагаються, щоб вона не відчувала браку будь-чого, вона відчуває себе надзвичайно важливою. Так формуються нарцисцичні риси характеру. Батьки, самі того не усвідомлюючи, виховують у дитині самозакоханість та егоїзм.

Діти-нарциси нікому не підкоряються. Вони вважають, що вони завжди праві, а інші завжди повинні зважати на їхню думку, адже їм дозволено більше, ніж іншим. Самозакохані діти виростають у дорослих нарцисів. Вони часто зіштовхуються із ситуаціями, коли все йде не за їхніми правилами. Вони не можуть із цим упоратись і впадають у депресію. Тому в дітей-нарцисів є серйозний ризик зазнати невдачі в дорослому житті.

Поради батькам

Дотримуючись простих порад, ви зможете уникнути помилок у вихованні й виростити добру, чуйну людину:

• Навчіть дитину приймати відмову. Для батьків надзвичайно важливо навчити дитину розрізняти, обґрунтовані її бажання чи ні. Дитина також повинна навчитися приймати відмову. Так вона зможе цінувати те, що ви для неї робите й стане більш співчутливою до тих, хто її оточує.
• Навчайте ділитись. Також батькам слід навчити дитину ділитися – з батьками, братами, сестрами, іншими людьми. Донесіть до дитини думку, що важливо не тільки брати, а й віддавати. Рано чи пізно дитина усвідомить цю цінність й буде вам дуже вдячна за такий життєвий урок.
• Невдачі – частина життя. Дитина обов'язково повинна зрозуміти, що життєві невдачі необхідні людині для розвитку. Навчіть дитину приймати їх гідно. Привчіть її докладати більше зусиль у випадку невдачі, пробувати знову й знову. Дитина повинна зрозуміти, що успіх у будь-якій справі залежить від докладених зусиль й виконаної роботи.
• Оцінюйте вчинки дитини, а не її особистість. Для батьків важливо давати оцінку вчинкам дитини. Але при цьому дитина повинна розуміти, що ви оцінюєте вчинок, а не її саму. Так дитина навчиться підкорятись та оцінювати вчинки тих, хто її оточує. Вона зрозуміє, що кожна людина в чомусь особлива. І так поступово фокус її уваги почне спрямовуватися із себе на інших людей.

За допомогою цих простих порад ви зможете вберегти дитину від нарцисичної поведінки, виховати її доброю й чуйною людиною, здатною справлятися з життєвими труднощами.